Володимирецька централізована система публічно-

 

шкільних бібліотек

Долі, обпалені війною

Кривко Іван Васильович Рік народження 1912. С. Городець Володимирецького району, Рівненської області. Учасник та інвалід ІІ групи ВВ війни.(№ посвідчення 283223) Перебував на фронті з січня 1944 року по 6 лютого 1945 року. Військова спеціальність – рядовий І категорії ВУС №1 кулеметник (ПТР). Нагороди за бойові заслуги: орден «Красной Звезды», орден Отечественной Войны. В післявоєнний час працював польовим в радгоспі та обходчиком лісу в Антонівському ЛХЗ. Помер 22 грудня 1986 року. 

 

 

Бірук Захар Симонович Рік народження 27.03.1920р. с. Велихів Володимирецького району Рівненської області. У 1944 році Захар Симонович був призваний до лав Радянської Армії у 189 окремий батальйон – проривна дивізія сапер. Проходив бойове навчання у Смоленську 6 місяців, потім направлений на 1-й Український фронт. Визволяв Україну, Польщу, Венгрію. Пройшов із боями до Праги. Учасник ВВ війни. Нагороди: медаль «За отвагу», медаль «За победу над Германией». Після війни працював у сусідньому селі Антонівка на перевалці. Помер 28 квітня 1998 року. 

 

Ляшик Юрій Петрович Рік народження 1911 c. Городець Володимирецький район Рівненська область. Учасник та інвалід ВВ війни. Перебував на фронті з 22.01.1944 до 29.10.1945 р. Військова спеціальність – кулеметник станкового кулемета. Військове звання рядовий. Санітар-носильщик 1945 р. Нагороди:медаль «За бойові заслуги», медаль «За победу над Германией». Помер 20.06.1999 року. 

 

Вітюк Тимофій Петрович народився 4 січня 1925 року в селі Сварині Володимирецького району Рівненської області. Пішов на війну у березні 1944 року. Воював у Прибалтиці, у 87 стрілецькому полку. Додому повернувся в травні 1945 року. Пішов з життя 27 листопада 1993 року.  

 

Мороз Матвій Григорович народився 28 листопада 1924 року в селі Сварині Володимирецького району Рівненської області. В роки Великої Вітчизняної війни воював на фронті. Указом ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ СРСР від 9травня 1945 року був нагороджений медаллю «ЗА ПОБЕДУ НАД ГЕРМАНИЕЙ В ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЕ 1941 – 1945 гг.».

 

А також:

• 7 травня 1965 року нагороджений ювілейною медаллю «ДВАДЦАТЬ ЛЕТ ПОБЕДЫ В ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЕ 1941 – 1945 гг.»

• За доблесть і відвагу у Великій Вітчизняній війні знаком «25 лет ПОБЕДЫ В ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЕ»

• Указом ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ СРСР від 25 квітня 1975 року був нагороджений ювілейною медаллю «ТРИДЦАТЬ ЛЕТ ПОБЕДЫ В ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЕ 1941 – 1945 гг.».

• Указом ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ СРСР від 12 квітня 1985 року був нагороджений ювілейною медаллю «СОРОК ЛЕТ ПОБЕДЫ В ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЕ 1941 – 1945 гг.».

• Указом ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ СРСР від 25 квітня 1975 року був нагороджений ювілейною медаллю « 50 лет ВООРУЖЕННЫХ СИЛ СССР».

• Указом ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ СРСР від 28 січня 1978 року був нагороджений ювілейною медаллю « 60 лет ВООРУЖЕННЫХ СИЛ СССР» . • Пам’ятним знаком «50 років визволення України».

• Указом Президента України від 18 березня 1998 року нагороджений Медаллю Жукова.

• Указом Президента України від 14 жовтня 1999 року нагороджений відзнакою Президента України – медаллю «Захиснику Вітчизни»

• Указом Президента України від 14 жовтня 1999 року нагороджений орденом «ЗА МУЖНІСТЬ».

• Указом Президента України від 17 вересня 2004 року нагороджений медаллю «60 РОКІВ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ ВІД ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ».

8 травня 2006 року обірвалось життя ветерана Великої Вітчизняної війни.  

 

Городний Павло Федорович народився 12 січня 1926 року в с. Велихів Володимирецького району. На війну пішов навесні 1944 року. Воював в Росії, був поранений. Лікувався в госпіталі в м. Муром. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги», медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945рр.». Перемогу зустрів у Фінляндії.

 

 

3 липня 1943 року в село увійшли німці. Під час фашистської окупації для робіт в Німеччину було вивезено 38 юнаків і дівчат. 1 січня 1944 року частинами І-го Українського фронту с. Довговоля було звільнено від фашистів. На фронти Великої Вітчизняної війни було мобілізовано 104 жителі с. Довговоля, з них нагороджено орденами і медалями - 43, загинуло - 57. Ці імена ми повинні пам’ятати, бо вони відділи своє життя за наше майбутнє, ось вони: Артюшик Іван Андрійович, Бортнік Никифор Гордійович, Бурда Євгеній Євменович, Войтович Антон Минович, Войтович Василь Минович, Войтович Денис Григорович, Войтович Захар Савич, Войтович Микола Іванович, Войтович Нестор Григорович, Войтович Фадей Семенович, Войтович Федір Гаврилович, Войтович Юрій Трохимович, Войтович Яків Степанович, Герман Андрій Євдокимович, Герман Іван Михайлович, Герман Омелян Талимонович, Герман Прохор Іванович, Герман Семен Сергійович, Гошта Марко Гаврилович, Гошта Микита Юхимович, Ковальчук Ісак Григорович, Козодой Авніоном Павлович, Козодой Петро Васильович, Козодой Пилип Федорович, Козодой Сезон Севастянович, Козодой Терентій Федорович, Котович Іван Максимович, Логацький Андрій Іванович, Логацький Михайло Іванович, Логацький Петро Ярофійович, Логацький Сезон Іванович, Мамчик Олексій Пархомович, Моніч Меркурій Савич, Моніч Яків Максимович, Нестерук Аким Авксентійович, Онищук Яків Миколайович, Печенчик Андрій Минович, Печенчик Іван Минович, Пешко іван Миколайович, Пешко Максим Кононович, Пешко Сергій Трохимович, Пешко Яким Семенович, Секан Олексій Павлович, Сотрута Іван Миронович, Стельмах Єрмоляй Григорович, Сяський Лазар Давидович, Сяський мина Протасович, Сяський Нестор Олексійович, Сяський Омелян Денисович, Сяський Онисим Лаврентійович, Сяський Онисим Якимович, Швирид Іван Федорович, Шишка Ісак Григорович, Шишка Йосип Микитович, Шишка Клим Потапович, Шишка Юхим Онисійович. 

Кладюк Микола Федорович (8.05. 1919 - 6.06.1976).

Із особистих спогадів: «22 червня 1941 року на радянську землю ринули танкові і моторизовані з’єднання німецької армії. На смертну битву з ворогом піднялися всі братні народи нашої країни. Найсильніше угрупування «Центр» рвалося на Москву. В цьому напрямку діяло 77 добірних німецьких дивізій. Наша частина держала оборону, щоб не дати ворогові піти далі. Ми будували мости там, де підривали їх фашисти. Потім нашу частину з центрального фронту перекинули на середній фронт на Донеччину. Тут ми будували міст під селом Нижній Малов через річку Дон. Перевили техніку на другий бік і вели наступ на ворожі частини. Під мостом Богугар мене поранило і контузило. Потім знову нашу частину перекинули на Третій Білоруський Фронт. І знову кожен день бої, бої.

Наступ на ворога був успішним, одне за одним ми визволяли села і міста. Я був нагороджений за взяття Кенігсберга і тут мене знову було контужено і поранено в ногу. Перед пораненням я сам взяв у полон 34 німці, за що був нагороджений медаллю «За відвагу».

9 травня 1945 року ми здобули перемогу на острові Коса. Після війни був нагороджений медаллю «За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.».

Після перемоги радянського народу над ворогом я продовжував службу в лавах Червоної Армії. Лише 26 червня 1946 року після демобілізації я повернувся додому».

Сяський Мартин Павлович У 18 років він вийшов у самостійне життя й іспитом на зрілість стала робота на шахтах Донбасу. Потім - фашистська окупація. А ще далі - Другий Білоруський Фронт, запеклі бої під Кенігсбергом, тяжке поранення в плече, госпіталь. У 1946 році був демобілізований. Сумлінною працею піднімав з руїн країну. Будучи на заслуженому відпочинку Мартин Павлович трудився у рідному колгоспі «Дружба».

Герман Семен Іванович - 27.01.1920 р.н. В даний час проживає в селі Довговоля, де й народився.

12 січня 1944 року Семена Івановича було мобілізовано на війну. Спочатку повезли в м. Ялуторовськ і два тижні вчили стріляти. А потім частину їх частину було дислоковано на Третій Білоруський Фронт.

8 серпня 1944 року - перша контузія. Пролежав 3 тижні в госпіталі в Литві.

Коли став чути Семена знову забрали на передову. Він часто згадує командира роти Василя Кудрявцева. Семен Іванович пишається, що був єдиним «західником» на весь полк. Хоча через це ж його рота називала «бандерівцем», одначе й шанували. Досі пригадує Семен Іванович, як зі своїми хлопцями Волковим і Гінджебаєвим спалили 2 німецькі танки.

«Вони, ті хлопці, досі приходять у мої сни - і нагадують давнє, пропахле порохом бойове побратимство. - Що то за орли були! - озирається у минуле. Ми почувалися як рідні брати! Не раз переживали жорстоке бомбардування».

14 січня 1945 року Семена було поранено у праве плече. Два місяці він лежав у м. Каунасі (Литва), а потім шість місяців у Казані. Був нагороджений двома медалями за героїзм, має багато подяк.

29 серпня 1945 року повернувся Семен у Довговолю.  

Сотрута Хома Миронович 23 вересня 1944 року я пішов на війну. Пішов пізніше за інших, тому що потрібен був у тилу. Був секретарем. Через місяць, після підготовки прибув на передню лінію фронту, яка була тоді в Карпатах. 17 жовтня був поранений. Чотири довгих місяці я був у госпіталі, а потім знову фронт. Дійшли до Берліна, пройшли маршем по вулицях, визволяли міста: Дрезден, Братслав та інші міста, а День Перемоги застав також в місті Дрезден.

Потім 10 листопада 1945 року демобілізувався. Під час війни, коли ми визволяли німецьке місто Мюнвальд, ми двох (другий з Волинської області) взяли у підвалі 17 німців в полон. Там мене було тяжко поранено.

За це Батьківщина нагородила мене орденом «За відвагу».

За визволення Берліну одержав медаль «За взяття Берліна», ще маю медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» і три ювілейних.  

Бурда Архип Якович «17 березня 1944 року. Роковий день. День, коли мене забрали на війну. Але не відразу я потрапив на передову лінію фронту.

Разом з іншими новобранцями завезли спочатку в Смоленську область, селище Борсуки. Там на той час стояв 16 окремий саперний батальйон. Три місяці проходили навчання. Звідти уже повезли на фронт...

Ми проїхали на станцію Жлобин, що в Білорусії. Там сформувалася ще одна бригада 54 дивізії, 28 армії. ІІІ Білоруський фронт. Звідти пішли пішки на фронт. Тяжкі кілометри тягнулися аж до Литви. Там вступили в бій. Брали міста: Гердава, Гейдхунін... Ось є Східна Пруссія, Штовньйон. Там простояли місяць в обороні. А по укріпленню її - пішли в наступ знову. Наша частина йшла трохи правіше Кенігсберга. 10 км. залишились, щоб вступити в місто, але мене було тяжко поранено.

Тепер довгі дні в палатах. Спочатку санбат, потім разом з усіма пораненими перевезли у м. Барташтейн, а звідти в Литву в госпіталь, що в місті Каунас.

Там і застала його хвилююча, радісна хвилина - Перемога. Підлікувався і додому.

Маю бойову нагороду - медаль «За відвагу». Решта нагород - ювілейні. (Зі спогадів Бурди Архипа Яковича)

Кладюк Микола Петрович 5 травня 1941 р. мене взяли в Червону Армію. Я прибув в частину 10 травня, нас тут підготовляли, після того я попав в інженерну частину. 22 червня 1941 р. фашистська Німеччина без оголошення війни раптово напала на Радянський Союз. Тисячі гармат відкрили вогонь по прикордонних заставах, частинах Червоної Армії. На радянську землю ринули танкові і моторизовані з'єднання німецької армії.

На смертну битву з ворогом піднялися всі братні народи нашої країни, в тому числі і ми. Найсильніше угрупування «Центр» рвалось на столицю нашої батьківщини - Москву.

В цьому напрямі діяли 77 добірних німецько - фашистських дивізій. Наша частина тримала оборону, щоб не дати ворогові йти на Москву. Ми будували мости там, де підривали фашисти.

Потім нашу частину з центрального фронту перекинули в середній донський фронт. Тут ми будували міст під селом Нижній Молове через річку Дон. Пропустили нашу техніку на другий бік і вели наступ на ворожі частини. Противник держав оборону німецьких загарбників, але ми вели успішний наступ на ворога. Під містом Богучар мене було поранено і контужено. Потім знову нашу частину було перекинуто в третій Білоруський фронт. І знову кожен день бої і бої. Наступ на ворога був успішний, одне за одним ми визволяли села і міста.

Шишка Іван Микитович Я пішов в армію ще в мирний час. З травня почалося вчення військової справи в м. Ярославль. А 22 червня 1941 року по радіо повідомили, що німці напали на Радянський Союз. Я попав в 39 - ту гвардійську дивізію, яка визволяла м. Севастополь. Був снайпером при штабі. Це було в 1944 році, близько міста Ярославль. Визволивши одне з міст, я з командиром та помічник командира зайшли в садок, щоб нарвати яблук. В цю хвилину командир побачив трьох німців, які їхали на колясці. Він запитав мене : «Бачиш німців?» - я відповів: «Бачу». Тоді я прицілився і вбив одного німця, який був за кермом. Потім знову пролунав постріл і решта німців повалилася.

Я був поранений в 1944 році, в місті Ярославль. Пролежав в госпіталі дуже довго. Потім, пройшовши комісію, знову отримав відстрочку на 6 місяців. В 1944 році, коли мене знову ж таки викликали на комісію, дали відстрочку на 1 рік. Так закінчилась для мене війна.

Котович Павло Федорович Мене забрали на війну в 1944 році 17 березня. Завезли мене в Харків у запасні, там ми були півтора місяця, а потім нас відправили на фронт в Білорусію. Я воював в районах Хатині, Вітебську, Ровно. Служив кулеметником. Марка кулемета - «Максим».

3 22 червня 1944 року велися запеклі бої, вони тривали 4 дні на одному місці, і не німці, ні наші війська не могли перемогти. Проте четвертого дня наші війська все ж - таки здолали ворога і погнали його за кордони нашої батьківщини. В цьому бою німці і наші втратили багато живої сили і техніки. Під час бою мене було поранено і мене завезли в госпіталь де я провів чотири з половиною місяці. Після цього мене відправили додому.

У мене є такі нагороди:

Медаль «25 років перемоги у Великій Вітчизняній війні» Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.». Незважаючи на те, що перебував на війні я не довго, вніс великий вклад у Перемогу.

Моніч Андрій Опанасович Пішов я на війну 17 березня 1944р. Завезли нас відразу ж в запасний полк Ворошиловградської області. Там проходили військову підготовку і вивчали зброю. 29 травня 1944 року видали нам обмундирування і поїхали на фронт під м. Вітебськ. Там ми зустрілися з ворожою дивізією і повели тяжкий і кровопролитний бій. Після цього ішли з боями аж до Західної Двіни, яку довелося мені форсувати. Весь час ми билися з фашистами в Латвії. А 4 липня 1944 року мене було поранено в руку. Потім попав в госпіталь. Лежав в м. Полоцьк, а потім в м. Ковель, потім перевезли в м. Кінешма. 28 вересня мене демобілізували. Багато жертв понесла за собою війна і у мене забрала руку.  

 

Жовкинівська сільська рада

Соловйов Ігор Іванович народився на Дубенщині Рівненської області 13 січня 1922 року. Призваний на фронт в квітні 1944 року. Мав два поранення. Воював на І – Прибалтійському фронті під Ригою. Лежав в госпіталі після другого поранення під Москвою. Нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни, орденом Жукова, ювілейними медалями. Помер Ігор Іванович Соловйов 12 вересня 2007 року в с. Жовкині.

 

 

Мамчик Арсен Федорович народився 15.03. 1923 році в с. Жовкині. Призваний на війну в квітні 1944 року. Попав на ІІІ – Білоруський фронт. Був поранений 14 жовтня 1944 р., не дійшовши до м. Кенігсберг. Лікувався в госпіталі і виписали 13 березня 1945 р. Штурмом брав м. Кенігсберг. Прийшов з фронту додому в березні 1947 р. Нагороджений Орденом Червоної зірки, Орденом Жукова, ювілейні медалі. Помер 30.03.2008 року.

 

Тумаха Василь Іванович народився в с. Жовкині в лютому 1922 року. Василь Іванович – інвалід Великої Вітчизняної війни. Пройшов війну,полон. За війну розповідати не любить. Але обов’язково скаже: «Діточки мої! Дай, боже, нікому й ніколи не знати, що таке війна. То найгірше, що могло придумати людство». У полон він попав у бою під час оточення німецьких військ в місті Каунас (Прибалтика). Потрапив у концтабір в німецьке місто Гамбург. Доводилося копати протитанкові рови, виносити з поля бою поранених німецьких солдатів. Визволили їх з полону англійські війська. Після звільнення знову служба в армії – аж до закінчення війни, а потім ще майже два роки відбудовує міста нашої Вітчизни, дороги та станції. Василь Іванович - ветеран Другої Світової війни проживає на території Жовкинівської сільської ради.

Тарасюк Федір Максимович народився 22.02.1921 року. Призваний на війну 17 березня 1944 року. Попав в запасний полк м. Харкова, воював в Фінляндії. Федір Максимович був поранений одним осколком в ногу і руку. Лежав в госпіталі у м. Ленінград. Після одужання, брав місто Таллінн (Естонія), і знову Фінляндія. Перемогу зустрів 9 травня в Фінляндії.

 

 

 

Ковальчук Кирило Корнійович народився 17.09.1909 р. Призваний на війну в 1941 році на ІІІ – Білоруський фронт. Пройшов фронтовими стежками Молдавії, Білорусії, Прибалтики. На фронті був поранений, також був в полоні. Прийшов з війни в 1945 році. Нагороджений ювілейними медалями. Помер 01.01.2002 р. 

Заболоттівська сільська рада

Зі спогадів Бартосевича Володимира Григоровича, 1917 р.н. Мене, молодого юнака, у 1938 році було призвано на службу в Польську армію. Служив у кінноті. Вражало те, що за кіньми потрібно було доглядати, як за малими дітьми. Щоденно треба було їх мити, чистити скребками, вигулювати. Недогляд суворо карався. Постійними були стройові вправи кінноти та володіння шаблею і карабіном.

Початок вересня 1939 року був нежданий та трагічний. Фашистські війська напали на Польщу, чим розпочалася Друга світова війна. Першу атаку німецької піхоти було подавлено гарматами, а справу закінчила кіннота. Тріумф перемоги був величезний: Всі кричали «Ура!» та підкидали вверх конфедератки. Однак на третій день після бомбардування та артилерійського обстрілу німецькі війська пішли в наступ. В жорстокому бою загинула більша половина жовнірів. Обози, казарми, укріплення – все було знищено. Під вечір залишки кавалерійського корпусу вишикували на плацу. Командир, сидячи на коні, подякував усім за звитягу і сказав рятуватися, хто як може. Сам же перед строєм застрілився із револьвера.

Німецькі війська були вже скрізь. Ми потрапили в полон. На привалі вночі я з товаришем скотилися в канаву з водою. Нас не помітили. Поляки в селі дали нам притулок. Переховувалися в скирті соломи. Одного разу, при появі німців, мій товариш, єврей за національністю, кинувся тікати і відразу ж був убитий. Мене знову забрали в полон. Я вдруге зумів утекти та з великими труднощами добрався додому.

В 1940 році я був мобілізований в ряди Червоної Армії на будівництво оборонних рубежів Бессарабії, а потім служив і в Прибалтиці. Повернення додому було короткочасним, бо з початком Великої Вітчизняної війни військовозобов’язані нашого краю були мобілізовані на фронт. Однак військовий ешелон під м. Сарни розбомбили німецькі літаки. Частина солдатів пішла лісами до рідних осель, а інші – опинилися в німецькому полоні.

Після визволення нашої території від німецької окупації, чоловіче населення наших сіл знову забрали на фронт. Взимку 1944 року я був тяжко поранений в бою при зміні позиції зі станковим кулеметом. Лікувався 6 місяців у госпіталі в Сибіру, після чого був комісований інвалідом ІІ групи.

Українці-жовніри, що першими зустріли ІІ Світову війну (праворуч Бартосевич В.Г.)  

Каноницька сільська рада

Котович Трохим Матвійович (1909 - 1991р.р). Ветеран Великої Вітчизняної війни. Мав нагороди, був поранений.

 

 

 

1....2....3....4....5....6....