Володимирецька централізована система публічно-

 

шкільних бібліотек

Долі, обпалені війною

Павлюк Василь Логвинович народився 14 січня 1908 року в с. Кідри Володимирецького району, Рівненської області.

У 1941 році, коли почалася Велика Вітчизняна війна пішов на фронт, але невдовзі повернувся через хворобу.

А влітку 1944 році знову призвали і послали воювати в Південну Пруссію. Пройшов всю Прибалтику і Польщу. Василь Логвинович добре знав польську мову, тож був перекладачем на польських землях. Воював на Першому Українському фронті під керівництвом генерала Конєва.

В бою, біля міста Бреслау (Вроцслав) був тяжко поранений. Лікувався в госпіталі в Єревані (Вірменія). Там йому ампутували ліву ногу і залишився без одного ока, осколки були по всьому тілі. Тож повернувся Павлюк Василь Логвинович з війни інвалідом ІІ - групи.

Мав нагороди - «За победу над Германией», «За відвагу». Після війни виховав разом з дружиною Марією 3 дочки і два сина. Помер Василь Логвинович на 76 році життя 3 січня 1984 року.  

Русін Єфим Данилович народився 7 вересня 1919 року в селі Зелене Володимирецького району Рівненської області. Виріс у простій християнській сім'ї. Завдяки своїм батькам отримав початкову освіту. Далі вчитися не зміг, пішов працювати. У 1940 році став членом ВЛНСМ. С першого дня війни, як і мільйони радянських людей, Єфим Данилович був на фронті. Воював на Другому Українському фронті, 72-му стрілковому полку, сапер.

Довелось перенести всі лихоліття війни: відступ, холод, іноді голод і найстрашніше – втрату бойових товаришів.

З боями пройшов Україну, Північний Кавказ, брав участь у великій битві на Дніпрі.

Після вигнання фашистів з радянської землі продовжував воювати в Румунії, Венгрії, Югославії, Чехословаччині, Австрії.

Був демобілізований в 1945 році. Після війни працював головою колгоспу в селах Жовкині, Ромейки, Довговоля, Зелене.

З березня 1951 року став членом Комуністичної партії Радянського Союзу. До бойових нагород Єфима Даниловича «За бойові заслуги», «За оборону Кавказу», «За взяття Будапешту» додались трудові нагороди. Єфим Данилович мав ряд похвальних грамот за трудові успіхи, за багаторічну працю.

Він був частим гостем в нашій школі. Його запрошували на лінійки, уроки мужності, мітинги присвячені боротьбі за мир.

Григор’єв Микита Іванович народився 12 лютого 1910 року у простій селянській сім’ї. Закінчив 4 класи. Працював в колгоспі «Червоний прапор», але мирна праця людей була призупинена вибухами фашистських бомб. З перших днів війни Микита Іванович воював у військах маршала Жукова в Армійській дивізії у 400 полку. Був демобілізований у зв’язку із сильним пораненням у бою. Після війни продовжив працювати у колгоспі бригадиром. За бойові заслуги нагороджений багатьма медалями. Серед них – «За взяття Кенігсберга», «За перемогу над Німеччиною», «За перемогу над Японією». Мав і ювілейні медалі. За багаторічну працю нагороджений медаллю «Ветеран праці». 

Марущак Пилип Іванович, народився 10.04.1919 року в с. Зелене, помер 18.06.2006 року.

Призваний в армію у 1939 році в Сталінградську область (нині Донецька область). З лютого 1942 року на передовій фронту, командир відділення 49-го стрілецького полку. Поранений, інвалід війни ІІ групи.

Бойові нагороди: орден Слави, два ордени Червоної Зірки, медалі «За відвагу», «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною», орден Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, 10 ювілейних та інших медалей.

Наказом міністра оборони від 29.04.2005 року за №224 за бойові заслуги перед Батьківщиною на відзначення Перемоги у Великій Вітчизняній війні йому було присвоєне чергове звання старшого лейтенанта.

Ковлев Юхим Іванович, с. Красносілля Володимирецького району (1918-1986). Був призваний у 1939 році. Фронтовими дорогами пройшов Польщу, Чехію, Болгарію, аж до самого Берліна. Потім – Японія Холгінгол. Був сапером.

Нагороджений: двома орденами Червоної Зірки, двома солдатськими бойовими орденами Слави, медалями – «За взяття Берліна», «За бойові заслуги», «За відвагу» та багатьма іншими медалями.  

Демидишин Семен Зотович (нині покійний), учасник Великої Вітчизняної війни. Воював в 51- й армії 855 батальйоні на 4- му українському фронті, а згодом коли фронт просувався - на Сталінградському. Ось послухайте один із героїчних епізодів, який трапився з Семеном Зотовичем під час форсування Волги: «Переправу почали вночі спочатку все було спокійно, але раптово ворог почав бомбардувати. У першу мить все видавалося якимсь нереальним, скороминучим: ось розвіється дим згарищ, стихне гуркіт вибухів, натомість спалахне кумач рідного прапора, голос командира підніме бійців у контратаку і дружне „ура” зімне сіру масу загарбників, відкине їх з нашої території. Та йти до цього довелося довгі й криваві роки. Німці добре знали розташування наших військ, отож їх бомбові удари прицільно накривали наші позиції . Ворожа авіація, хвиля за хвилею, безперестанку кружляла над нами, сіючи смерть і спустошення. Ця переправа для багатьох наших бійців стала братською могилою. Хрестаті бомбардувальники не переставали скидати свій смертоносний вантаж, артилерія густо «змішувала» воєнне тісто з осколків, землі і людських тіл, а піші порядки німців, підтримувані бронею, раз-по-раз проникали в наше розташування. На цьому тлі найгрізнішою нашою зброєю стала мужність, яка множилася в кожному з нас після чергового бою. Бо ми вже бачили, що з цим ворогом можна боротися, що його можна й потрібно перемагати. Та, насамперед, потрібно було переправитися на інший берег. Наші розвідники після кількох вдалих вилазок встановили напрямок більш просторий для маневрування і ми все таки поставлене завдання виконали». Хоча самого Семена Зотовича було поранено. Підлікувавшись у госпіталі знову влився в бойовий стрій. За бойові заслуги нагороджений орденами та медалями «За оборону Сталінграда», «За відвагу», «За перемогу» та ін.

 

Першута Гліб Макарович (15.03.1922) З 16.11.1943 року – боєць партизанського загону ім. О. Невського в с. Млинок Зарічненського району Рівненської області.

В Овручі загін вступив у з’єднання Сидора Ковпака, потім Ковель – Карпати, форсував Буг, воював в Польщі, Чехії.

В 1944 році тяжко поранений.

Нагороджений орденом «Вітчизняної війни» І ст., медаллю Г.К. Жукова, грамотою Чехії. Почесний ветеран партизанського загону ім. О. Невського.

Кутинець Іван Михайлович (01.08.1926 р.н). На фронті VІ.1944 - VІ.1945.

Група формувалась у Нововолинську, потім Білорусь. Два дні захищав Брестську фортецю.

Після переправи з боями р. Одер, далі – Німеччина, поранення, госпіталь у Варшаві, потім – санбат у Браславі.

Перемогу зустрів у Німеччині. Має медаль за Перемогу, 12 ювілейних медалей.

Босик Максим Арсенович 1910 року народження. Призваний по мобілізації Володимирецьким РВК 10.03.1944 р. Зарахований в 531 полк стрілком. Військову присягу приймав при 66 запасному полку 15.04.1944 р. Поранений у ногу 13.10.1944р.

Нагороди:

1. Медаль « За відвагу».

2. Медаль « За перемогу над Німеччиною».

3. Орден « Червона зірка».

Стібиш Єгор Іванович народився 1920 року. На війну потрапив у 1943 році. Інвалід ІІ групи. З участь у Великій Вітчизняній війні нагороджений медаллю ««За победу над Германией в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.», ювілейною медаллю «Сорок лет Победы в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.», пам’ятним знаком «50 років визволення України». 

Дмитрук Андрій Ісакович, народився у 1924 році у с. Озерці Володимирецького району. В армію призваний 12.03.1944 р., артилерійські війська, ІІІ Білоруський фронт. Нагороджений орденом «Вітчизняної війни ІІ ст..».

Кучик Микола Іванович, народився у 1925 році у с. Озерці Володимирецького району. В армію призваний 12.03.1944 р., зв'язок, ІІІ Білоруський фронт. Нагороджений орденом «Слави» ІІІ ст.

Кучик Іван Тимофійович, народився у 1925 році у с. Озерці Володимирецького району. В армію призваний 12.03.1944 р., артилерійські війська, ІІІ Білоруський фронт. Нагороджений медаллю «За відвагу».

Котлярчук Никифор Кирилович, народився у 1922 році у с. Озерці Володимирецького району. В армію призваний 12.03.1944 р., піхота, І Прибалтійський фронт. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги».

Макарчук Павло Трохимович, народився у 1920 році у с. Озерці Володимирецького району. В армію призваний 12.03.1944 р., піхота, ІІ Білоруський фронт. Нагороджений медаллю «За відвагу».

Савоннік Антон Ійович, народився у 1906 році у с. Озерці Володимирецького району. В армію призваний 12.03.1944 р., піхота, І Прибалтійський фронт. Нагороджений орденом «Вітчизняної війни».

Фесюк Микола Антонович, народився у 1924 році у с. Озерці Володимирецького району. В армію призваний 12.03.1944 р., інженерно-технічні війська, І Прибалтійський фронт . Нагороджений медаллю «За взяття Кенігсберга».

Басюк Федір Титович (народився в 1906 р. - 03 травня 1980 р.) с. Половлі, Володимирецького району Рівненської області в селянській родині, українець.

Весною 1943 року призваний до лав Армії.

Воював у складі стрілкової дивізії 2–го Українського фронту - рядовий, стрілок (протитанкова рушниця ПТР).

Брав участь у Будапештській стратегічній наступальній операції (Угорщина) -29 жовтня 1944 — 13 лютого 1945рр.

При форсуванні річки Дунай (Румунія, м. Сигіт) був тяжко поранений. Лікувався в шпиталях міст Тбілісі (Грузія), Львові, Києві.

Демобілізувавшись в 1949 році, працював в місцевому колгоспі с. Половлі «Перемога».

Одружений, виховав п’ятеро дітей.

Нагороди Нагороджений медалями « За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.)», «20 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «50 років Збройних сил СРСР». Посвідчення та медалі не збереглися.

Інформацію надав син, Басюк Дмитро Федорович, житель с. Половлі, Володимирецького району Рівненської області.  

Бортник Григорій Данилович народився 18 листопада 1918 року в с. Зелениця Володимирецького району, похований в смт. Володимирець.

Під час служби в Червоній армії в липні 1941 року був мобілізований на Південно-Західний фронт, воював в артилерійських військах, воював на території Польщі. В 1941-45 рр. був командиром підривної групи партизанського загону імені Шитова на Володимиреччині.

Нагороджений орденами «Червоної Зірки», «Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, медаллю «За оборону Києва» та 5 ювілейними медалями.  

Зелінський Григорій Євдокимович Роки життя 12.07.1923 - 02.05.1997 Воював у Четвертому Українському фронті кулеметником. Дійшов до м. Тарту, що у Чехословаччині. Поранили в кінці 1944 року, лікувався у госпіталі в Тбілісі. Нагороджений двома Орденами Слави, медаллю «За відвагу». Всього було 9 нагород.

Музика Сергій Іванович Народився 02.02.1924 року Воював у Першому Білоруському фронті з 1944 року. Нагороджений медаллю «За відвагу».

Рак Роман Якович Роки життя 27.11.1923 - 01.01.2007 Воював у складі 30-ї саперної бригади, сапером у Третьому Українському фронті під командуванням маршала Конєва. Нагороджений медалями: «За взяття Кенігсберга», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», «Медаль Жукова», орденом «За мужність», орденом «Отечественной войны».

Буравський Федір Мусійович Роки життя 03.07.1923 - 20.05.1998 Воював на Третьому Прибалтійському фронті з 15.06.1944 року. З 29.03.1945 року у Першому Білоруському фронті. Нагороджений медалями: «За взяття Берліна», «За Победу над Германией», «За відвагу», «За взяття Кенігсберга».

Бачинський Антон Якович (24 серпня 1924 року, с. Полиці Володимирецького району Рівненської області.)

При Польщі закінчив 3 класи місцевої школи. Весною 1942 року був призваний до лав Армії. З весни 1942 по вересень 1942 року проходив навчання на Уралі, де отримав звання молодшого сержанта . Війна для Антона Яковича закінчилася в Естонії на Фінському заливі.

В червні 1945 року повернувся додому. Одружився, виховав двох дітей. Працював в колгоспі пастухом.  

Тихонов Микола Михайлович, учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни. Роки життя: 1917-2014. Народився в Росії, Тамбовська область, Мічурінський район, с. Богуславка. На фронті: VII. 1941 – V.1945 рр. Воював в 332 дивізії, 1187 стрілковий полк, 244 повітряно-десантна бригада (Росія, Україна, Чехословаччина). Нагороджений: орденами «Червоної Зірки», «Великої Вітчизняної війни», медалями - «За відвагу», «За Перемогу над Німеччиною». Після війни працював і проживав в смт. Рафалівка.

Давидова Тамара Василівна. Роки життя: 1922-2009. Народилася в м. Яготині Київської області. Після війни проживала в смт. Рафалівка, де і похована. На фронті: V.1943 – V.1944 рр. Боєць партизанського загону Бринського. Нагороджена медаллю «За відвагу».

Павленко Іван Іванович – учасник бойових дій. Народився в Харківській області. Роки життя: 1918-1988. помер в Клеванському госпіталі ветеранів війни. Проживав в смт. Рафалівка. Воював: VI.1941 – V.1945, 28 танкова дивізія. Нагороджений: орден Слави ІІІ ступеня, орден «Червоної Зірки», дві медалі «За відвагу», медаль «За перемогу над Німеччиною», 10 інших медалей.

Чулюк Георгій Сергійович – учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни. Роки життя: 1922-2000. Народився в с. Селець Дубровицького району Рівненської області. На фронті: VI.1941 – V.1945 рр. Воював в 411 зенітно-артилерійській дивізії 750 Ліненградський артилерійський полк. В VII-IX 1945 року був в Японії Нагороди: ордени «За мужність», «Великої Вітчизняної війни», «Знак Пошани», бойовими медалями «за перемогу над Німеччиною», «За оборону Кавказу», 9 ювілейними та іншими медалями. Працював управляючим Володимирецьким районним відділенням «Сільгосптехніка», очолював первинну ветеранську організацію селища Рафалівка.

Середенко Микола Мусійович – учасник бойових дій. Роки життя: 1921-2000. Народився в с. Леніно Житомирської області. Роки на фронті: IX.1941 – V.1945. Воював в складі 987 авіаштурмового полку. Нагороджений бойовими відзнаками: «За бойові заслуги», «За оборону Ленінграда», «За перемогу над Німеччиною».

Савчук Михайло Сидорович народився у 1922 році, помер 2006 року. Був мобілізований в лютому 1944 року, коли фронт уже перемістився на захід, разом з ним пішли на фронт ще 70 односельчан. 13 ромейчан навчались в Дарниці, потім відправили аж під Москву, де якийсь час також навчали військовій справі, а потім як піхоту відправили під Псков на фронт. Перший бій прийняв на землі Естонії. Воював в моторизованій частині, де був кулеметником (першим номером).

Воював на Прибалтійському і Білоруському фронтах, з боями дійшов до Одера. Був двічі поранений. Нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня, медалями «За взяття Кенігсберга», «За Перемогу».

Із спогадів Савчука М.С.: «Щодо бою, за який я був нагороджений орденом Слави, то було в Німеччині. Тоді ми вели виснажливий бій в наступі. Спочатку все було начебто непогано, та раптом проти півтора десятка нас, що несподівано для себе опинились на самісінькому вістрі передової, піднялося в атаку зо дві сотні солдатів противника. Сподіватись нам не було на кого, відступати теж було нікуди. Тож мусили приймати нерівний бій. І ми їх поклали перед собою! А далі нашу частину зняли з фронту й повезли на перодислокацію».

Кидрук Василь Федорович (1916-1998 рр.). Народився в с. Ромейки Володимирецького району. За словами сина Федора, батько сам висловив бажання піти в армію. У 1944 році його мобілізували й спочатку направили в Уфу, в так звану «учебку», де навчався на навідника гармати. Потім – на фронті. Воював у підпорядкуванні Конєва. Звільняв Чехію (зокрема Прагу), Угорщину, Німеччину. Брав Берлін. При обстрілі, під час важких боїв, двічі присипало його землею, але поранень уникнув. Лишився живим. Мав чимало бойових нагород, в тому числі і орден Червоної Зірки. Певне за те, що вистояв під час одного з проривів, коли з усього артилерійського підрозділу залишилось всього 2 гармати (в тому числі його). Після війни Василь Кидрук повернувся у село, де тривалий час працював у колгоспі на посаді завферми, виконував різні роботи, часто хворів.

Марчук Михайло Палькович (1921-1977 рр., с. Ромейки). Призвали на фронт весною 1944 року. Воював у Прибалтиці. В 1945-му його поранило: поруч розірвалась міна. Відтак він довго лікувався в госпіталях, і в 1948 році повернувся додому без лівої ноги. Був відзначений медалями «За бойові заслуги», «За відвагу» та іншими нагородами.

Ковалюк Юрій Федорович – народився в с. Ромейки, боєць 740-го стрілецького полку 217 стрілецької дивізії ІІІ Білоруського фронту. «Того непростого сонячного дня сонячного дня 1944 року, коли при звільнені білоруського міста Бобруйськ Юрій Ковалюк разом з кількома однополчанами знищив вороже укріплення, став дорогою пам’яттю: його представили до високої солдатського нагороди – ордена Слави 3-го степеня. Та боєць вже поспішав на захід. Отож тільки через 4 роки після лікування в госпіталях, вона була вручена демобілізованому сміливцю-автоматнику.

Тарасюк Пилип Минович, с. Ромейки (1919-1992 рр.). Війна застала Пилипа Миновича у Харкові, де він проходив військову службу. А в 1943 році фронтові дороги покликали його вперед.

Будучи мінометником з боями пройшов Білорусь, Польщу. Судилося йому дійти аж до Берліна. На тих дорогах не раз чатувала на солдата смерть. Живим лишився випадково, вже на підступах до столиці рейху – при форсуванні річки Одер. Пізніше з кількома бойовими медалями на вицвілій гімнастерці, повернувся фронтовий до батьківського порога.

Усик Григорій Оверкович, с. Ромейки ( - 30.07.1985 р.). …1944 рік поставив Г. Усика в солдатську шеренгу, що звільняючи Європу від фашистського звіра, переможним кроком поспішала на захід. Батарея 122-міліметрових гармат І Українського фронту з боями пройшла нелегкий шлях, звільняючи Польщу, Чехословаччину. Пощастило їй свою міць «пробувати» і на берлінських укріпленнях.

Нагороджений бойовими медалями «За визволення Праги», «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною».

Городний Микола Савович, с. Ромейки ( -12.11.1992 р.). Зимою 1942 року, окремий понтонно-мостовий батальйон, в складі якого воював і Микола Городний, отримав завдання навести переправу через Волгу на Сталінградському фронті. Відтак за успішне виконання завдань, як і в багатьох інших воїнів-понтонників, на гімнастерці Миколи Савича з’явилась медаль «За оборону Сталінграда».

Та не тільки власну Батьківщину довелось захищати солдатові. Визволяючи від фашистських орд сусідню Румунію й Чехословаччину – він чесно виконав свій інтернаціональний обов’язок, не раз бачив, як вдячними посмішками спалахували людські обличчя й гарячі сльози радості ставали найвищою нагородою.

День Перемоги він зустрів у Чехословаччині, поблизу міста Брно.

Ляшик Василь Оверкович, с. Ромейки (28.02.1921 – 08.2009 р.). Під час війни був стрільцем піхотинцем на ІІІ Білоруському фронті. Визволяв Оршу, Ліду, Гродно, Мінськ, Кенігсберг. При цьому отримав поранення. За участь у визволені Орші, Гродно та Мінська був нагороджений медалями, які втратив під час полону в серпні 1944 року. Тим часом на Василя Оверковича в село вже надійшла і похоронка, в якій зазначалося, що він загинув і похований в с. Шули (Польща), завдяки якій його сім’я певний час і отримувала гроші. До 22 січня 1945 року Василь Оверкович перебував у місті Хохенштайн (Східна Пруссія) в полоні. Звільнили його радянські війська. Після визволення В. Ляшик воював далі. А після повернення з війни ще довго працював в колгоспі ім. Фрунзе.

Романчук Михайло Максимович народився 6 травня 1924 року в с. Собіщиці, Володимирецького району Рівненської області.

Призваний до війська 10 березня 1944 році. Потрапив у Київ, тут же три тижні лікувався у госпіталі, захворів на тиф. Після лікування у госпіталі був відпущений додому на поправку. Вдруге був призваний 3 травня 1944 року. Потрапив в Башкирію містечко Кульбашів. Служив у 364 стрілецькій дивізії. Через два місяці потрапив на фронт. 25 грудня 1944 року приїхали в Польщу, перебували там з військом до січня 1945 року. Переходив Віслу. В кінці березня з боями прийшли до Германії. Підчас бою був легко контужений, лікувався в госпіталі . Дійшов до Берліна в травні 1945 року. Після закінчення війни ще два роки служив, додому повернувся у квітні 1947 року.

Нагороджений медалями: «За мужність», «За взяття Берліна», подякою від німецького народу.  

Шепетько Яків Максимович народився 20 грудня 1921 року в с. Собіщиці, Володимирецького району Рівненської області.

9 березня 1944 року був призваний в армію. З 26 серпня 1944 року по 9 травня 1945 року служив в складі 318 стрілецького полку – стрілком. Був ранений. З 15 серпня 1944 року по 8 вересня 1944 року лікувався в госпіталі. Додому повернувся 21 травня 1946 року. Помер 2 червня 1994 року.

Нагороджений медалями: «За мужність», «За победу над Германией», орденом «Отечественной войни» ІІ степеня, подяками від германського народу.  

1....2....3....4....5....6....