Володимирецька централізована система публічно-

 

шкільних бібліотек

Відомі земляки

Голодюк Олег Юрійович

Олег Юрійович Голодюк (2 січня 1988, м. Кузнецовськ (у представленні новачків на сторінці «Карпат» місцем народження було вказано село Собіщиці Рівненська область - http://www.fckarpaty.lviv.ua/ua/news/1063/page.html) - український футболіст, півзахисник клубу «Карпати» (Львів).

Вихованець клубу «Ізотоп» (Кузнецовськ, Рівненська область). Перший тренер — Борис Коток. Потім вчився у Львівському училищі фізичної культури, тренери — Богдан Поточняк, Володимир Вільчинський та Борис Коток. У змаганнях під егідою ДЮФЛ провів 68 матчів, забив 11 голів.

У «Карпатах-2» дебютував 31 липня 2006 року[, всього провів 36 ігор і забив 4 голи. У складі дублерів «Карпат» провів 49 ігор і забив 9 м'ячів. У головній команді дебютував 26 травня 2007 року в матчі «Арсенал» — «Карпати» (1:0).

Дебют у складі молодіжної збірної України відбувся 5 лютого 2008 року у товариському матчі Швеція — Україна (1:0). Учасник відбіркових ігор до молодіжного Євро-2011, допоміг збірній вийти до фінального турніру. Також був учасником фінального етапу молодіжного чемпіонату Європи 2011 року, в рамках якого взяв участь у двох з трьох матчів команди на турнірі.

Відзначається сильним дальнім ударом.

Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/Голодюк_Олег_Юрійович

***

Данілов Василь Бенедиктович

Данілов Василь Бенедиктович - заступник декана з навчальної роботи Національного університету біоресурсів і природокористування України, кандидат ветеринарних наук, доцент.

Нагороджений: Почесною грамотою міністерства освіти і науки України; Почесною грамотою департаменту ветеринарної медицини України; Почесною грамотою Київського міського голови; Почесною грамотою Національного аграрного університету.

Автор та співавтор понад 110 наукових праць та науково-методичних розробок.

Джерело: http://www.nauu.edu.ua/node/2795

***  

Петрук Віктор Іванович

Народився 22 березня 1954 року (село Суховоля, Володимирецький район, Рівненська область) в сім'ї колгоспника; українець; дружина Любов Іванівна — вчитель української мови та літератури; має двох синів.

Освіта: Львівський сільськогосподарський інститут (1976), інженер-землевпорядник.

Народний депутат України 2-го скликання з 08.1994 року (2-й тур) до 04.1998 року, Володимирецький виборчий округ № 336, Рівненська область, висунутий виборцями. Член Комітету з питань Чорнобильської катастрофи. Член депутатської фракції АПУ (до цього — депутатська група «Аграрники України»). На час виборів: голова правління колективу сільськогосподарського підприємства «Перше травня».

• 03.1974-10.1976 — технік-землевпорядник, землевпорядна експедиція при Львівському сільськогосподарському інституті.

• 10.1976-06.1977 — агролісомеліоратор, головний інженер-землевпорядник, Емільчинського районного управління сільськогосподарством Житомирської області.

• 06.1977-12.1989 — старший агролісомеліоратор, головний інженер-землевпорядник управління сільськогосподарством Сарненського райвиконкому.

• 01.-03.1990 — головний інженер-землевпорядник, головний державний інспектор при Сарненському райвиконкомі.

• 03.1990-11.1994 — голова правління колгоспу «Перше травня» Сарненського району.

• 03.1999-11.2000 — заступник директора, перший заступник генерального директора ДСП «Чайка» Державного управління справами Президента України.

• 01.-09.2005 — начальник Київського міського головного управління земельних ресурсів.

• 09.2005-07.2007 — начальник Київського обласного головного управління земельних ресурсів.

• 07.-10.2007 — начальник Головного управління земельних ресурсів у Київській області.

• 10.2007-04.2008 — заступник Голови Державного агентства земельних ресурсів України.

• 04.-12.2008 — заступник Голови Державного комітету із земельних ресурсів України.

Заслужений працівник сільського господарства України (11.1997).

Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/Петрук_Віктор_Іванович

***

Романчук Петро Іванович

Романчук Петро Іванович народився 21 червня 1962 у с. Берестівка Володимирецького району Рівненської області. Закінчив Куйбишевський медичний інститут у 1989 році. Заступник головного лікаря по поліклініці ГУОЗ Самарської області «Геріатричний науково-практичний центр» з січня 2009 року, заступник директора ЦАГІС з 1994 по 2009 роки, кардіолог, кандидат медичних наук, член Європейського товариства з електрокардіології з серпня 1999 року.

Лікар вищої кваліфікаційної категорії за спеціальністю «Організація охорони здоров'я та громадське здоров'я» з 2003 року.

Автор 5 монографій, 3 навчально-методичних та науково-практичних посібників, 15 патентів Російської Федерації, понад 100 друкованих праць у вітчизняній і зарубіжній пресі, лауреат 3 міжнародних наукових грантів молодих учених.

Співпраця з Європейським товариством по електрокардіології. Заст. директора Центру артеріальної гіпертонії.

***

Головко Гаврило Калинович 

Головко Гаврило Калинович народився 1920 року в Новосибірській області, куди його безземельні батьки ще за царя переїхали з Чернігівщини. Виходець із селянської родини, він, як і більшість довоєнного покоління, з 13-річного віку розпочав трудову діяльність. Був комбайнером. Пройшов фронтовими дорогами війни. У 1943 році він потрапляє на фронт і у складі 60-ї армії 1-го Українського фронту дійшов до лігва фашистів. 28 березня 1945 року за Одером у боях за великий залізничний і військовий вузол Ратибор Г. Головко був важко поранений. Чотири місяці виходжували його в харківському госпіталі. Там і почув він звістку про закінчення війни. Після госпіталю вирішив провідати маму, яка на той час вже повернулася на батьківщину в с. Миколаївку Бортнянського району Чернігівської області. Та там і залишився. Як комуніста взяли його на роботу в райком партії. Спочатку інструктором, потім призначили завідуючим організаційним відділом, а ще через рік обрали секретарем райкому.

Закінчив у Борзні сільськогосподарський технікум за спеціальністю агроном – організатор, та Харківську міжобласну дворічну партшколу. Закінчив її з відзнакою і в числі 10 чоловік був направлений на роботу в Рівне. В 1951 році був обраний другим секретарем Володимирецького райкому Компартії України, у 1955-му - першим. До 1983 року Г.К. Головко незмінно трудився на цій посаді. З чого почав свою роботу? З доріг. Після сотого кілометра у 1965 році Г. Головка нагородили знаком «Учасник народної будови автомобільних шляхів Української РСР». Одночасно з дорогами будувались школи, клуби, фельдшерсько – акушерські пункти, лікарні. У Володимирі з’явився завод «Ситал» на 1000 робочих місць, льоно – і молокозавод, місцевого значення аеропорт. Це при ньому стали до ладу два блоки Рівненської АЕС. Швидкими темпами розвивалось сільське господарство. З 1983 року Г. Головко проживає в місті Рівне. Спочатку працював головним диспетчером облагропрому, а з 1991 року очолює інформаційно – розмножувальний центр. Є членом Рівненської обласної організації ветеранів.

Г. Головка, крім воєнних нагород – ордена Вітчизняної війни 1 ступеня і Червоної Зірки, нагороджено двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Жовтневої революції, медаллю «За трудову відзнаку», трьома медалями ВДНГ колишнього Союзу, Почесною грамотою Президії Верховної Ради України. В 2009 році Г. Головка, заступника голови ради Рівненської обласної організації ветеранів було нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня .

***  

Моніч Юрій Карпович 

 Народився 1 лютого 1962 р. у смт. Володимирець Рівненської області в родині заступника райвиконкому Карпа Арсентійовича та старшого інспектора насіннєвої лабораторії Олександри Миколаївни.

Батько - Карпо Арсентійович, з молодих років присвятив себе розбудові та відродженню післявоєнної країни, за що його неодноразово відзначали державними нагородами. Вручали їх перші керівники України.

Олександра Миколаївна в тяжкий післявоєнний період очолила в поліському краї колгосп. Трудовий шлях закінчила в управлінні сільського господарства.

Завдяки активній життєвій позиції батьків, і їхній син Юрій ріс сильною, вольовою людиною, але разом з тим чесним і працелюбним, нетерпимим до фальші і чуйним до людей.

Школу закінчив хорошистом, першорозрядником з декількох видів спорту, активним учасником художньої самодіяльності. У 1979 р. вступив на будівельний факультет Інституту інженерів водного господарства за спеціальністю ''промислове та цивільне будівництво''. А трудовий шлях Юрія Карповича розпочався в 1984 на Всесоюзній комсомольській ударній будові ''Рівненська АЕС''.

Про таких, як Юрій Карпович, говорять: пройшов трудовий шлях від гумових чобіт до високих кабінетів. Але за 22 роки роботи в Управлінні будівництва РАЕС у його трудовій книжці зроблено всього 6 записів: 1984 р. - майстер; 1986 р. - виконроб; 1988-й - старший виконроб (начальник дільниці); 1996 р. - директор КБМК; 1997- 2002 рр. - заступник президента з виробництва і нарешті - 2002-2006 рр. - головний інженер.

Юрій Карпович, успадкувавши від батьків активну життєву позицію, ніколи не стояв осторонь переломних і важких моментів у житті країни. Так, упродовж 1987-1988 рр. був учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. А на рідному підприємстві - ЗАТ УБ ''Рівненська АЕС'' у 2003 р. займався сертифікацією системи управління якістю згідно з вимогами стандарту ISO 9001-2000.

За добудову та пуск ІV енергоблоку Рівненської АЕС Ю. К. Монічу у 2004 р. присвоєно почесне державне звання ''Заслужений будівельник України''.

У 2006 р. Юрій Карпович очолив будівельну компанію ''Місто'', що розташована у м. Києві. Це молода динамічна фірма, яка успішно розвивається. Спеціалізується вона в галузі будівництва житлової та комерційної нерухомості й дедалі активніше набирає темпи в будівництві нового житла. Життєве кредо Юрія Карповича - досягнення поставлених цілей.

***

"...1...2...3...4...5...6...7...8..."